Перший конгрес ОУН у Відні: як українські націоналісти об'єдналися в боротьбі за свою державу.

У столиці Австрійської республіки Відні з 28 січня по 3 лютого 1929 року відбувся Великий збір – Перший конгрес представників українських націоналістичних організацій. На цьому численному зібранні в останній день Конгресу було оголошено про створення Організації українських націоналістів (ОУН). Було обрано керівний орган (провод) нової політичної організації – Провід українських націоналістів (ПУН) – на чолі з полковником Євгеном Коновальцем.

Хто такий Євген Коновалець

Чому саме Євген Коновалець очолив цю радикальну політичну організацію? Він був активним учасником Першої світової війни в складі австро-угорської армії, навесні 1915 року потрапив у російський полон. Після Февральської революції 1917 року він звільнився та опинився в авангарді визвольної боротьби в Україні: очолював підрозділи "січовиків", які придушували в січні 1918 року більшовицький антидержавний заколот у Києві, центром якого був завод "Арсенал", у березні визволяли столицю України після підписання Берестейського миру.

Після того, як гетьман України Павло Скоропадський 4 листопада 1918 року оприлюднив "Грамоту", в якій оголосив про федеративний зв’язок з "білою" Росією, Коновалець підтримав повстання майбутньої соціалістичної Директорії УНР. Без допомоги "січовиків" антигетьманське повстання було б приречене на поразку.

У 1919—1920 роках Коновалець воював і з білими, і з червоними росіянами, після поразки армії Директорії УНР опинився в таборі для інтернованих у Луцьку; згодом жив у Чехословаччині, уряд якої значно допоміг українській еміграції. Постепенно він був висунутий на перші ролі в Українській військовій організації (УВО), створеній у 1920—1921 роках. Український історик і політик Володимир Вятрович писав: "Поразка 1921 року для багатьох українських політиків стала шоком, який вони так і не змогли подолати, перетворившись на еміграційних діячів, відірваних від українських реалій і залежних від іноземної підтримки. Для Коновальця поразка, навпаки, стала поштовхом".

Серед засновників ОУН були також Група української націоналістичної молоді (ГУНМ), Легіон українських націоналістів (ЛУН), що базувалися у Східній Галичині, і Союз української націоналістичної молоді (СУНМ) з міста Подебради в Чехії. Але саме УВО, яка об’єднувала старшин, що воювали з численними ворогами Української революції в 1917—1921 роках, стала цементуючою силою під час Віденського конгресу. Український політолог, літературознавець і публіцист Олег Баган підкреслював мету УВО: "організувати якісно новий визвольний рух, що не йде на компроміси і позбавлений будь-якого ліберально-соціалістичного вузького доктринерства, ідейною базою для якого повинна бути ідеологія націоналізму". До кінця 1920-х років необхідно було структурувати та об’єднати націоналістичний рух в міцних руках старшин з УВО.

Захист прав українців на окупованих землях

Підготовка до першого конгресу націоналістичних сил розпочалася раніше. У Берліні (1927 рік) та в Празі (1928 рік) проходили установчі конференції, на яких зустрічалися представники вищезгаданих організацій для створення принципів об’єднання в єдину політичну силу. Їх учасники намагалися засекретити свої дії, однак, звичайно, і польська, і радянська розвідки (головні вороги українського націоналістичного руху) мали інформацію від своїх агентів.

Отже, 28 січня 1929 року у Відні починає роботу Великий збір представників згаданих націоналістичних організацій, в якому брали участь 30 делегатів. Головним завданням новоствореної ОУН була захист прав українців на окупованих радянськими більшовиками та польськими властями землях.

Ще в 1923 році країни-переможниці у Першій світовій війні на Раді послів Великобританії, Франції, Італії та Японії закріпили остаточне входження Східної Галичини та Волині до складу Другої Речі Посполитої. Бажання країн Антанти надати українцям національно-культурну автономію поляки не бажали виконувати і просто проігнорували. Це викликало бурхливу реакцію автохтонів, які на своїх етнографічних землях у Східній Галичині, Волині та Підляшші складали абсолютну більшість населення. Лише дві красномовні цифри, наведені канадським істориком українського походження Орестом Субтельним у книзі "Україна. Історія": "З більш ніж 2400 початкових українських шкіл, що існували в Східній Галичині в 1912 році, у 1937 році залишилося всього 352. На Волині протягом цього часу кількість українських шкіл скоротилася з 440 до восьми".

У зверненні, в якому повідомлялося про створення ОУН, були викладені головні програмні та ідеологічні основи цього націоналістичного руху на етнічних українських територіях, розділених між сусідніми державами (Радянським Союзом, Другою Річчю Посполитою, королівською Румунією та демократичною Чехословаччиною):"Маючи за мету відновлення, впорядкування, оборону та поширення Незалежної Соборної української Національної Держави, українські націоналісти змагатимуться до зібрання творчих сил унутрі нації та до зміцнення її відпорності назовні. Тільки повне усунення всіх окупантів з українських земель відкриє можливості для широкого розвитку української нації в межах власної держави". Найбільші проблеми українські націоналісти мали в Польській державі, хоча ситуація в Румунії була також складною.

Велику частину членів ОУН складала молодь зі Східної Галичини. Практично це було молодіжне крило організації, хоча на першому етапі головну роль грали представники ветеранів Визвольної боротьби 1917—1921 років. Між цими двома течіями час від часу виникали гострі суперечки. Можна назвати їх помірним і радикальним. І лише авторитет Євгена Коновальця стримував ці суперечності. Більшість тих, хто перебував в еміграції членів ОУН погоджувалися з ним у